Інтернет-портал української культури Кубані

Понеділок
19.08.2019
21:22
Вітаю Вас Гість | RSS Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту

Новинки бібліотеки
[25.06.2017]
Кирий О. Адыгейский ... (0)
[22.01.2017]
Кирий П_Украинская м... (0)
[05.12.2016]
Спиридон Добровольсь... (0)
[19.03.2015]
Іванис В. Стежками ж... (0)
[07.03.2015]
Український тиждень ... (0)
[26.11.2014]
Козак Мамай (0)
[11.10.2014]
Жарко Я. Баштанник (... (0)
[24.09.2014]
Петлюра С. Секретні ... (0)

Архів записів

Пошук

Запрошуємо!

Головна » 2012 » Вересень » 8 » Відгук
11:35
Відгук
Кубань стала на захист балачки

Ця стаття - відгук на роботу нашого сайту та дискусії, що розгорнулися нещодавно у кубанських блогах щодо статусу статусу української мови на Кубані.

Балачка – це мова кубанських козаків. Таке чітке й однозначне пояснення я почув ще зо три роки тому від учасників Кубанського козачого хору, який під час своїх досить частих відвідин України не оминає своєю увагою й Одесу. Щоразу велика зала обласної філармонії, де він за звичай виступає, переповнена. І жителі міста, що має древнє українське коріння, але і в наш час потерпає від насильницької русифікації, завжди палко аплодують пісням «Взяв би я бандуру», «Вітре буйний», «Ой, чий то кінь стоїть», «А мій милий вареничків хоче»… А гімн України всі слухають стоячи, поклавши правицю на серце, і разом зі співаками демонструють цим, що всі ми козацького роду.

Здебільшого «балакав» я з учасниками хору про нашу спільну минувшину, дивуючись, як добре знають вони родовід козацької Кубані. Оце нині виповнилося 220 років із часу як туди прибула перша партія колишніх запорожців, які після зруйнування Катериною П Січі  стали чорноморцями. Про ті часи одеситам нагадує пам’ятник кошовому отаману Антону Головатому, до якого кубанські співаки при кожній нагоді покладають квіти.
А ось про інший пам’ятник – дуб «Чорна ніч» вони з подивом уперше почули від мене. Його посадили у 1792 році козаки-чорноморці, вирушаючи в далеку дорогу на Кубань,  на знак розставання з рідним краєм. За два віки він виріс крислатим могутнім красенем, визнаний пам’ятником природи й української історії.
Але вже давно за потурання одеської влади, яка ніколи повагою до українства не відзначалася, над цим дубом нависла смертельна небезпека. Під його кроною на проспекті Шевченка, майже впритул до стовбура, територія постійно забудовується шопами та забігайлівками, гілля випилюється. Мені не раз доводилося писати, як упродовж десятиліття громадськість разом із козацькими організаціями ведуть боротьбу за збереження дуба-пам’ятника. Побувавши біля нього, учасники кубанського хору слушно зауважили, що наші далекі предки дали дубові дуже влучну назву, адже за останні два століття український народ пережив не одну «чорну ніч».
Щодо Тамані, то в ній на кінець ХІХ століття за метриками числилися «малоросійськими козаками» близько мільйона осіб. Але термін «запорожець» був офіційно заборонений, а споруджені козаками курені, січі, слободи за урядовим наказом стали іменуватися станицями. Однак для місцевих жителів Кубань усе ще була Чорноморською Україною, зберігалася тут і українська мова, бо козак мав і розмовляти козацькою мовою. Загальновідомо, що у лютому 1918 року місцева Законодавча рада проголосила Кубанську Народну республіку, а невдовзі ухвалила резолюцію «Про прилучення Кубані на федеративних умовах до України».
Але новоявлена комуністична імперія цього не могла дозволити, бо українства боялася, як вогню. Віддушиною для кубанського козацтва стала проведена там у 20-х роках минулого століття українізація. Тоді було відкрито близько тисячі українських шкіл, 16 педагогічних технікумів, Північно­-Кавказький український педагогічний інститут (нинішній Краснодарський університет), видавалися українські газети, друкували книжки. Але потім на Кубані, як і в Україні, були колективізація, голодомор. У деяких станицях вимерло до 60–70 відсотків жителів. Водночас почалася тотальна русифікація. Усі українські книжки реквізували, українські навчальні заклади позакривали, українських викладачів репресували. Одного дня викладачів та студентів Кубанського українського педагогічного інституту заарештували й відправили в табори. А вже під час парторизації у 1932–1933 роках усіх українців Кубані, не питаючи їхньої згоди, записали росіянами.
Після розвалу комуністичної імперії у цьому краї гостро постала проблема самоідентифікації, національної ідентичності. Чимало жителів Тамані вважають себе не росіянами, не українцями, а кубанцями. «Москалів» там досі недолюблюють, людям ближчим є козак з бандурою, ніж мужик із козлячою борідкою у косоворотці з балалайкою.
Розмовляють балачкою – місцевою говіркою з українським акцентом, а писати все ще доводиться російськими літерами. Зразком такого письма можна вважати  «приговор №7» козаків Старонижньостеблівського куреня, датований  10 серпня 1918 року: «Мы зибралысь на свою збирню перший раз писля пропажи москальской власти, мы малы козачу мову в тим, що мы, козаки, потомки прежних запорожцив по своему слабоумию или недохвату в науци, ны так давно изменилы своий ридний Кубани, дали волю и власть проклятому москалю таку, якою сами владилы, памятую, що и вин наш брат по нашому Государству, також будэ з нами вмисти робыты и жыты на Кубани на пользу всего казацства, ну наша думка гныла и плода з нэи доброти ны выйшло».
Нині на Кубані, як і в усій Росії українських шкіл не існує, як немає ні українських телеканалів чи газет. У побуті балачою послуговуються головним чином літні станичники. Тож можна вважати винятком для РФ, що у деяких школах Кубані вже впроваджено факультативом вивчення козацької балачки, видано навіть посібник-хрестоматію «Козак Мамай» для учнів 5-7 класів. До речі, ще в 2005 році в усіх кубанських школах запроваджено як обов’язковий предмет «Кубановедение».
Козачий етнокультурний комплекс «Атамань»
 А в 2010 році резонансною подією став випуск «Кубанской азбуки» і пропозиція групи вчених Кубанського університету ввести викладання на балачці в усіх школах Краснодарського краю. Того ж року в етнотуристичному комплексі козачої станиці Атамань вперше з великим розмахом пройшов конкурс балачки і «День балачки». Тепер вже став традиційним і літературний конкурс «Казацкая балачка», який відбувається у день народження письменника Олександра Ільченка – автора знаменитого роману «Козацькому роду нема переводу».
Те, що балачка має тисячі щирих прихильників і захисників, засвідчила бурхлива дискусія, яку викликали публікації про її долю на сайтах vpered-kr.ru та prosvita.ucoz.ru. Думок із цього приводу – море. Дехто навіть коментарі свої висловлює чистою балачкою. Водночас люди  обурюються тим, що Верховний суд Російської Федерації заборонив громадську  організацію «Об’єднання українців Росії», що на Україні влада законом Ківалова-Колесніченка російською мовою витісняє державну. Тож боротьба за збереження української мови й культури єднає патріотично налаштованих жителів Кубані та України, яка для більшості  станичників залишається Батьківщиною.
Картина кубанського художника Андрія Ляха «Поповнення»
Найбільш переконливо висловив свою думку учасник дискусії в Інтернеті, який навів кілька вагомих причин, чому слід відродити українську мову й культуру на Кубані. На його погляд, вони були основою краю до того, як у 1932 році сталінський режим заборонив їх. Тож тепер в умовах відносної свободи кубанці, які зазнали такого насилля, мають повернути собі те, чого їх позбавили сталіністи. Національна ж мова й культура – першооснова для виховання в людях моральних цінностей, осягнення мудрості поколінь, відродження народних звичаїв і традицій.
З повідомлень у соціальних мережах Інтернету можна довідатися, що дослідженнями українських кубанських говорів займаються вчені філологічного факультету Кубанського державного університету. Уже побачили світ книжки Петра Ткаченка «Кубанський говір. Спроба авторського словника» та Ольги Борисової «Кубанські говори: матеріали до словника». А найбільш послідовно ведуть боротьбу за відродження українського культурного життя на Кубані Наукове товариство імені Тараса Шевченка та Товариство українців Кубані. Регіональна ж влада Краснодарського краю українським організаціям ніякої допомоги не надає. Немає і, вочевидь, не буде дозволу крайового департаменту освіти на викладання балачки у всіх школах.
Краснодарські бандуристки
Учасники дискусії зазначають, що жителів краю фактично позбавили кубанської літератури, вони не знають таких імен письменників як отаман Яків Кухаренко, на п’єсу якого  «Чорноморький побит» про життя запорізьких переселенців була написана оперета, не знають поета й драматурга Василя Мову (Лиманського), Олександра Півня. Їх імена не увічнені у бронзі, а зведені свого часу козаками історичні й культурні пам’ятники руйнуються, бо вони навіть не охороняються законом.
Та найприкріше, що на території Кубані  фактично досі не скасований незаконний указ про заборону української мови від 26.12.1932 року. Натомість триває процес перетворення кубанського козацтва на безлику, безвільну масу, як того і хотів Сталін. Тож девіз борців на захист української балачки – Кубанці! Не забувайте свої корені, пам’ятайте, хто ви насправді! – сьогодні звучить усе голосніше, гуртуючи українське козацтво для рішучих дій.
Вересень 4, 2012
Сергій Горицвіт  (Одеса)
Переглядів: 654 | Додав: Керівник | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Календар
«  Вересень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Погода

Наша кнопка


Корисні посилання


  • Просвіта © 2019 Створити безкоштовний сайт на uCoz