Інтернет-портал української культури Кубані

Понеділок
19.08.2019
21:16
Вітаю Вас Гість | RSS Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту

Новинки бібліотеки
[25.06.2017]
Кирий О. Адыгейский ... (0)
[22.01.2017]
Кирий П_Украинская м... (0)
[05.12.2016]
Спиридон Добровольсь... (0)
[19.03.2015]
Іванис В. Стежками ж... (0)
[07.03.2015]
Український тиждень ... (0)
[26.11.2014]
Козак Мамай (0)
[11.10.2014]
Жарко Я. Баштанник (... (0)
[24.09.2014]
Петлюра С. Секретні ... (0)

Архів записів

Пошук

Запрошуємо!

Головна » 2012 » Серпень » 7 » Персона
15:43
Персона
Інна Старовойтенко. Степан Ерастов на тлі своєї доби

Цим матеріалом ми починаємо публікацію творів одного з керівників кубанської "Просвіти" у 1905 - 1907 рр. Степана Ерастова, а також низки статей присвяченних його діяльності. Джерело цього матеріалу: журнал "Сучасність", № 7, 2007 р.


На початку 2007 р. виповнилося 150 років від дня народження Степана Івановича Ерастова - відомого громадсько-культурного, політичного, кооперативного діяча, палкого українця, який все життя пропагував та втілював національну ідею на Кубані. Трапилося так, що саме напередодні ювілею відбулося власне його повернення в українську історію. Два роки тому, у 2005 р. вперше в Україні публікуються частина його епістолярію до М. Грушевського, Є. Чикаленка, П. Стебницького1 та інформаційно цінні мемуари, які колоритно відображали добу діяча та його місце на її тлі. Наше дослідницьке знайомство з постаттю С. Ерастова, досі ще малознаною в Україні, розпочалося з того, що він трапився нам серед численних кореспондентів Є. Чикаленка. І хоча його листів до останнього виявлено лише два, проте вони привернули увагу оригінальною ідеєю автора: створити в Києві на початку 1910-х pp. національний акціонерний банк, як інституцію, яка б мала не лише економічне значення, а відігравала б значну роль у тогочасному українському націотворчому рухові, фінансуючи його заходи. Згодом нам трапилося до десятка листів ініціатора банківської справи П. Стебницькому, в основному присвячених тій же темі. Автор повідомляв, що створив проект статуту банку, розіславши його Україною, та поставив банківську мету за заповітну: «здобути або дома не бути»2.
У спогадах початку XX ст.3 (Є. Чикаленка, О. Лотоцького, В. Крав¬ченка та ін.) С. Ерастов ще привертає увагу як пошукач вакансій на Кубані для українців, що втратили з різних причин посади на батьківщині або здобули неблагонадійні репутації в адміністрації. Заохочення їх до переїзду на Кубань стало одним з ключових напрямів діяльности С. Ерастова, тому що там тоді бракувало ідейних діячів. Зазначені факти свідчать про неабияку популярність постаті С. Ерастова на початку XX ст. Він також був добре знайомий з М. Лисенком, М. Драгомановим, М. Ковалевським, О. Кониським, багатьма народниками-вісімдесят- никами.
Перед подачею белетристичного твору «Мрії» ближче познайомимо читачів з його автором, який через багато років забуття повертається в нашу історію. Народився С. Ерастов у Катеринодарі 19 грудня 1856 р. (за новим стилем 1 січня 1857 р.) в родині священика Івана Ерастова, росіянина зі Ставропольського краю, що працював законовчителем у Катеринодарському Маріїнському училищі для шляхетних дівчат, і козачки Євдокії Щербини, дочки військового старшини Кубанського козачого війська. Мабуть, мамин родинний корінь і пов’язав навіки українця-кубанця з Україною. Велике значення мало і козацьке оточення, в якому довелося виростати хлопчикові. Воно сформувало з нього українця, який називав себе «повним українського патріотизму і навіть шовінізму». Ще в дитинстві С. Ерастова заворожували розповіді чорноморських козаків, нащадків запорожців, про їхні легендарні походи та блискучі перемоги над ворогом. У мемуарах діяч зізнавався, що спілкування з простими людьми під столітнім дворовим дубом були йому духовно ближчими, ніж розмови у світлиці із заможними панами. Він зізнавався: «З самих ранніх літ я був захоплений симпатіями до українського народу, а до Києва в університет у 22 роки -/. C.] їхав цілком свідомим і щирим українцем»4.
Громадські почуття, які рано пробудилися в кубанського діяча, спонукали його до захоплення ідеями революційного народництва, що тоді вирували в Росії. Через політичну діяльність у 19 років він отримує статус «неблагонадійного» і не може здобути бажаної освіти: не закінченими залишилися Ставропольська гімназія, Катеринодарське повітове училище, Київський та Петербурзький університети, хоча в першому закладі юнак навчався аж 6 років, в училищі 2 роки, а в університетах по 1,5 року. Повний курс навчання пощастило пройти лише в кубанській військовій гімназії.
Після останньої юнак вступив на математичний факультет універ¬ситету. Там активно долучився до громадського життя студентства: став членом нелегальної спілки «Кіш», завідував кошторисом організації, познайомився з кращими представниками української інтелігенції міста. Восени 1878 p. С. Ерастов зустрівся з М. Лисенком, родину якого часто після того відвідував, брав участь у «словарних сходках», які відбувалися в оселях професора В. Антоновича або В. Беренштама і на яких він, разом з іншими студентами, працював над матеріалами до словника української мови, що збиралися членами київської Старої Громади.
Допитливий хлопець відвідує й літературні журфікси, які, як правило, відбувалися в оселі О. Кониського, часто в супроводі незабутніх спек¬таклів, стає учасником аматорських гуртків. На літературних зустрічах читалися лекції з української літератури, обговорювалися її новинки. Незабутніми для С. Ерастова стали й різдвяні походи студентів- колядників з новорічними вітаннями у відомі київські українські родини.
Поряд з активним українським громадським життям, С. Ерастов продовжує симпатизувати ідеям народовольців. Відновлює з ними зв’язки, поширює нелегальну агітаційну літературу, відвідує революційні сходки, за що й поплатився виключенням з університету після 1,5-річного курсу.
Уникаючи неприємностей з адміністрацією, С. Ерастов виїздить за кордон, у Женеву, де проживає кінець 1880 і початок 1881 pp. (півроку) і знайомиться там з М. Драгомановим, стає його «щирим учнем» та «відданим співробітником». Із-за кордону С. Ерастов повертається до Петербурга і відновлює навчання вже на правничому факультеті тамтешнього університету. Там також зближується з українською молоддю й ініціює спільно зі студентами-українцями Літевським та Янченком ідею організації серед студентів української «Громади», яка покликана була згуртувати українську молодь, проводити культурно- просвітницьку роботу.
Згодом С. Ерастов спільно з однодумцями спробували пересадити ідеї народництва на український ґрунт. Він увійшов до таємного гуртка, що ставив завдання об’єднати національні революційні елементи в самостійну українську партію на зразок «Народної волі». Цей факт свідчить про симпатії С. Ерастова до народництва і в петербурзький період життя. Він отримує з-за кордону й поширює нелегальну літературу, зокрема, видання «Вольное слово», зустрічається з редактором часопису й домовляється з ним про перевезення української літератури, яку його однодумці поширювали як у Петербурзі, так і в Києві та Одесі, листується з-М. Драгомановим. 1882 p. С. Ерастов був арештований за збереження нелегальної газети «Народна воля», розповсюдження заборонених українських видань, зносини з еміграцією та організацію українського революційного гуртка. Після 10-місячного перебування в одиночній камері, 27 липня 1883 р. він був засланий на 3 роки до Західного Сибіру (Акмолинська область). Окремі епізоди про неволю діяч описав * белетристичному нарисі «В засланні», опублікованому ще в 1911 р.5.
28 серпня 1886 p. С. Ерастов повернувся із заслання на батьківщину. Там, як і у всій імперії, тоді панували апатія, байдужість, деморалізація після розгрому революційних гуртків, і вчорашньому засланцю з репу¬тацією «патентованого революціонера» світила неприваблива перспек¬тива: приречена бездіяльність, безпідставні підозри. Але С. Ерастов зумів знайти своє місце і в тих умовах. Через короткий час навколо нього почала гуртуватися молодь. Наштовхуючись у більшості випадків на байдужість до духовного життя з боку місцевої інтелігенції, її захоплення ідеями Л. Толстого, які зовсім не приваблювали С. Ерастова, у 1892 р. він виїхав до Харкова, в якому громадське життя було активнішим. Там приєднався до гуртка народовольців й молодих українців, познайомився з родиною Русових, Л. Жебуньовим. Але прожити у Харкові довелося лише 3 місяці, і, з початком арештів українців за збереження нелегальних видань, у березні 1893 p. С. Ерастов переїхав до Ростова.
Оселившись у Ростові, він зближується з колишніми засланцями- народовольцями, знайомиться з М. Вороним, а з початком арештів у місті, у 1894 р. переїздить у Катеринодар, розпочавши новий і триваліший етап діяльности. С. Ерастов розпочинає заходи із гуртування української інтелігенції, знайомиться з кращими її представниками у місті - С. Вагановим, М. Дикаревим, Я. Бігдаєм. Але брак національно свідомих діячів, спонукав С. Ерастова шукати однодумців в Україні. На його заклики і прохання відгукнулися українські поети, публіцисти, народні вчителі. Серед них М. Вороний, В. Самійленко, Я. Жарко, Л. Мельников, М. Доброскок, І. Ротар, О. Левитський, О. Кошиць та інші. Приїжджі з України значно активізували громадсько-політичне й культурне життя в краї. Була сформована українська Громада, засновано філію РУП та «Просвіту» в Катеринодарі, проводилися аматорські спектаклі, пожвавилося поширення української літератури, були встановлені зв’язки
з українцями Петербурга, Києва та інших міст.
У центрі цієї кропіткої праці вимальовується фігура нашого героя. Він зізнавався: «До громадської діяльности я був «лютий». «Українство» провадив і де можна й де не можна»6. У 1903 p. С. Ерастов відвідав свято української літератури з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському у Полтаві, став членом новозаснованих українських організацій у Петербурзі: видавничого Благодійного товариства видання загально¬корисних і дешевих книг для народу та Товариства імені Т. Шевченка для допомоги українській’молоді, що навчалася у Петербурзі. У 1897 р. відвідав перший конспіративний з’їзд українських громад, що проходив у Києві і об’єднав українські громади у Загальну українську позапартійну організацію.
1901 року у Катеринодарі, завдяки С. Ерастову, виникає кубанська філія Революційної української партії7. Її члени друкували й поширювали прокламації, українську літературу, вели пропагандистську роботу, працювали в громадських організаціях Катеринодара - Товаристві красних мистецтв, музично-драматичному гуртку, недільній школі, доброчинному товаристві, Товаристві прикажчиків, яке очолював С. Ерастов, Товаристві любителів вивчення кубанської области, Комітеті народної тверезости. У чайній-читальні останнього проводилися партійні збори, друкувалися відозви, зберігалася заборонена література, переховувалися неблагонадійні особи. Звідси поширювалася українська й російська література, там читалися реферати, проводилися нелегальні вечори з дискусіями за участю представників усіх політичних течій, що склалися серед прогресивної інтелігенції краю: соціал-революціонерами, соціал-демократами та українцями.
1906 року завдяки тривалим і наполегливим заходам С. Ерастова українці одержали дозвіл на організацію «Кубанського просвітнього товариства» («Просвіти»), яку також очолив С. Ерастов. Він розгорнув широку діяльність з утворення філій організації у кубанських станицях. Змістом діяльности «Просвіти» було відзначення роковин Т. Г. Шевченка, організація спектаклів, концертів, національно-етнографічних вечорів, відкриття двох книжкових кіосків, що мали офіційну назву: «Книжные киоски в Екатеринодаре» і реалізовували переважно українську літературу. Але активне життя організації тривало лише 2 роки. Обшук в одному з кіосків і вилучення з нього нелегального «тючка книг» у 1908 р. спровокував закриття організації, а С. Ерастову за цей інцидент довелося відсидіти 6 місяців у Новоросійській в’язниці.
Того ж таки року він переїхав до Новоросійська, де також розгорнув широку громадсько-організаційну діяльність: створив у місті музично- драматичний гурток, «Громаду», «Просвіту», кооперативні товариства «Український кооператив» та «Запомога», став директором місцевого банку. Діяч був серед ініціаторів проектів будівництва додаткової залізничної лінії у Новоросійську та цементного заводу, які були втілені в життя, і завдяки цьому частина українців отримала робочі місця. Крім того, С. Ерастов виношував ідею організувати на чорноморському узбережжі санаторій для українських діячів і мав намір відвести для нього 20 десятин землі власного хутора, який розкинувся біля Михайлівського перевалу Кавказьких гір8.
Крім громадської діяльности, С. Ерастова приваблювало й перо публіциста та мемуариста. Він активно друкувався в українських виданнях: JIHB, «Раді», «Зорі», «Кубані», «Приазовском крае», «Кубанських ведомостях», «По морю и суше» під псевд. Ст. Закубанський, С. Попенко, С. П-ко, про що свідчить його автобіографія9.
Із листа П. Понятенка до М. Могилянського10 стала відомою дата смерти Степана Івановича: він помер у ніч з 13 на 14 квітня 1933 р. у м. Сухумі від висипного тифу.
Глибше пізнати С. Ерастова допоможе його белетристичний нарис «Мрії», виявлений серед матеріалів особового фонду діяча, що зберігається в Інституті рукопису Національної бібіліотеки України ім. В. І. Вернадського (ф. 181, №44). Написаний він у 1920-х pp. і за своїм жанром був оригінальним, бо містив елементи утопії, яка тоді лише входила в українську літературу. Першим утопічним твором за весь час її існування до 1920-х pp. О. І. Білецький назвав роман В. Винниченка «Сонячна машина»11. В історіографічному огляді, що передував літера¬турно-критичному, автор зазначав, що на момент написання В. Винни- ченком зазначеного твору утопічний жанр у вітчизняній літературі був слабким, незважаючи на його тривалий розвиток у європейських країнах. Фактично він почав розвиватися в нашій літературі лише після 1917 р.
У грунтовному дослідженні «Утопія в белетристиці»12 Леся Українка зазначала, що елементи утопії в людській творчості зародилися з найдавніших часів і лише з часом модернізовувалися, змінюючи форми, бо людям було психологічно важко забути власні мрії. Дослідниця класифікувала типи утопії з тих часів і до XIX ст., поділивши їх на легенди, теологічну, пророчу утопії у формі біблійних книг, історичну (у греків), художню, філософську, релігійно-догматичну, еволюційну і наукову, зупинилася на характеристиці сюжетів конкретних творів. У своєму нарисі Леся Українка не назвала жодного твору українського автора, очевидно, такого до початку XX ст. не було.
Поетеса підкреслювала особливість утопічних творів XIX ст. Вони будувалися на еволюційному світогляді: тогочасну людину переносили на кілька десятиліть або століть у майбутнє і примушували співставити її прийдешнє життя з минулим. Формою такої часової трансформації був або сон, або гіпноз. До того ж в κ. XIX аг. зароджується утопія на науковій основі, замінивши фантастичний роман «дивами науки».
Леся Українка трактувала поняття «утопії» в науковому й літера¬турному значеннях. За першим - це теорія упорядкування громадського життя, що не має шансів на здійснення і через те неможлива в реальному світі. За другим - це образ прийдешнього життя людей, змальований на тлі позитивного, а часом і негативного ідеалу. Белетристична ж утопія, за словами поетеси, «єсть, або, принаймні, повинна бути тим барвистим деревом життя, що помагає нам оцінити психологічну вартість сірої теорії для часів прийдешніх»13.
Продовженням історіографічного огляду Лесі Українки став згаданий вище нарис О. Білецького про роман В. Винниченка «Сонячна машина». Автор писав, що утопічні речі на початку XX ст. з’явилися в російській літературі. їх прикладом стали соціальні романи російського філософа, економіста і письменника О. О. Богданова «Красная звезда» (1908) та «Инженер Менни» (1912). В українській літературі цей жанр випробував С. Касьянюк, але, на думку критика, невдало, бо у белетриста забракувало уяви, щоб створити великі й серйозні речі. Прикладом утопії в українській літературі стали і «Фантастичні оповідання» І. Сенченка, роман Ю. Смолича «Останній Ейджевуд».
Утопія, за визначенням О. Білецького, - це розповідь про життя майбутнього суспільства на основі критики існуючих соціально- політичних відносин. Її зразком автор вважає романи Д. Веллса «В дни кометы», «Пища богов», «Освобожденный мир», «Люди-боги», «Борьба миров» та ін. У перерахованих творах зображено не стільки майбутнє щасливе життя, скільки накреслені шляхи його створення. В основу творів автора лягли не класова боротьба чи переворот, а раптова зміна житгя на основі позитивної перебудови людської свідомости, взаєморозуміння
B. Винниченко запозичує схему західноєвропейського утопічного роману початку XX ст., яка виглядала приблизно так: загострення в суспільстві соціальних відносин, яке закінчується катастрофою, або науковим винаходом, які змінюють життєвий уклад і звільняють людей від непримиренносте і конфліктів.
Безперечно, що елементи утопічного твору має і нарис С. Ерастова. Він побудований таким чином: у суспільстві, деморалізованому біль¬шовицькою владою, відбулися зміни, внаслідок яких відроджується Українська Народна республіка, а чорноморський край, заселений українцями, стає її губернією. Автор описує модель управління частиною нової держави, викладає принципи, завдяки яким, на його думку, можна було побудувати заможне і щасливе життя. На нашу думку, твір
C. Ерастова був написаний у 1920-і роки, після пережитих подій та їх осмислення, відчутного розчарування державним устроєм робітничо- селянської диктатури, яку діяч називав «владою харцизяк». Він підкреслював, що вона спотворила моральні цінності людства, та й його Власні соціалістичні переконання. Автора глибоко бентежила демагогія нової влади, те, що під гаслами рівності і братерства до влади прийшли люди із «суто буржуазною, здирщицькою» психологією. Отже, С. Ерастов був відвертим противником більшовицької влади і «комунії», організованої нею.
Твір побудований у формі пророчого сну. На нашу думку, вона означала, що автор сподівався на здійснення своїх мрій, хоча в цьому й дуже сумнівався, бо у вступі двічі вживає прислів’я «Дурень думкою багатіє». З другого ж боку, ота ремарка про пророцтва тітки щодо його сновидінь свідчила про те, що авторська ідея була заповітною. В основу сюжету лягли вимріяні події: у 1919 р. відбулася консолідація політичних сил України і при зовнішній підтримці держав, потенційних членів Всеслов’янської федерації - Чехо-Словаччини, Югославіїї, а також Франції і США українцям вдалося успішно реанімувати власну державність і приступити до її організацій в своїх етнографічних кордонах.
Отже, в основу твору С. Ерастова лягла ідея українського державного відродження. Нею автор сміливо і відверто протестує проти більшовицької влади, альтернативою якій вважав державну незалежність України. Автор веде розповідь від себе, стає одним з головних персонажів подій - комісаром Чорноморщини, призначеним Директорією УНР. Для конспірації він жодного разу не називає свого справжнього прізвища, а лише псевдоніми - C. І. Закубанський та Попенко. Зазначимо ще такий важливий момент: частина персонажів твору С. Ерастова - реальні історичні постаті, і він називає їх справжні прізвища - це Винниченко, Тишкевич, Дорошенко, Василь Вишиваний, Шаповал, Петлюра, Донцов, Порш, Чеховський, Саліковський та ін. Іншу ж частину персонажів автор конспірує вигаданими прізвищами, за якими читачеві, добре обізнаному
з історичним матеріалом, неважко впізнати реальних людей. Так П. Понятенка він називає Розуменком, JI. Бича - Батогом, К. Безкровного
- Безходарним. Пояснити таке розходження, очевидно, можна тим, що С. Ерастов називав справжні прізвища лише тих осіб, які емігрували і на чужині їм нічого не загрожувало. Кубанські ж діячі жили на батьківщині
і тому автор їх конспірував, щоб у випадку вилучення рукопису не здогадалися про кого саме йшлося. Отже, персонажами твору були реальні люди - громадські діячі, журнілісти, політики, яких С. Ерастов знав і з якими йому доводилося працювати у різні періоди життя.
Зав’язкою твору стали несподівані події, що відбулися в чорно¬морському м. Новоросійську та вразили жителів своєю блискавичністю, як грім серед ясного неба. Автор у мальовничі описи навколишніх краєвидів органічно вплітає вигадані події, які розгорталися динамічно і тому йому здалися сном: за кілька годин українські загони, які прибули на 5 броненосцях і 7 аеропланах, майже безкровно заволоділи Новоросійськом, а С. Ерастова призначили комісаром Чорноморського краю. Автор емоційно передав*свій психологічний стан, викликаний подіями. Він називав перемогу українців днем свого народження, Великоднем, бо все життя її чекав і працював заради такого світлого дня.
У нарисі відтворені лише два дні вимріяної державної діяльности
С. Ерастова, але вони були такими насиченими, бурхливими, що стали основою усього твору. Отже, у ньому виділяємо дві основні сюжетні лінії:
1) зайняття загонами Директорії Новоросійська і призначення С. Ерастова комісаром краю та 2) модель його державної діяльности, яка відобразилася у конкретній програмі і початкових заходах.
Основні пункти програми С. Ерастова: 1) Україна для українців, жорстока боротьба з ворогами української державности, виключення з неї будь-якої гуманности; 2) в економічній сфері - проведення соціаліс¬тичних реформ, всебічна підтримка індивідуальної ініціативи в промисловості і виробництві, заснування громадських їдалень, праця урядовців на громадських засадах, за безкоштовні харчі, помешкання, ліки, театр, бібліотеки, навчання; 3) ліквідація контрасту в розмірах заробітної плати; 4) націоналізація землі, торгівлі, виробництва, підприємств і заводів, медицини, сфер культурного життя; 5) державні посади для українців і вірних людей; 6) держава без трутнів і безробітних, загальна зайнятість, але без насильства; 7) заборона спекуляції, торгівля лише виробами власної праці; 8) обов’язкова й безкоштовна освіта;
9) праця - не з примусу, а з бажання; 10) здоровий спосіб життя, спортивне виховання. Саме таким С. Ерастов бачив майбутнє української державности, запорукою її закріплення вважав консолідацію і примирення українців, чого, на жаль, бракує теперішнім політикам.
В оригіналі твір, що публікується, має вигляд рукопису, написаного світло-фіолетовим чорнилом. Ймовірно, автор переписав його з чернетки, бо текст майже не має закреслень і виправлень, написаний охайніше і розбірливіше за інші рукописи. Твір не має закінчення, він уривається на сюжеті, який можна було б ще розвивати. Зазначимо, що при публікації змінені такі авторські особливості написання тексту: літеру «ut», яку найчастіше С. Ерастов вживав у словах «що» та «щоб», «якщо» та ін. поправлено на «щ», буквосполучення «зч» замінено літерою «ж». В квадратних дужках розкриті авторські скорочення, внесені деякі орфографічні й синтаксичні поправки, зняті повтори. Решту особливостей авторського стилю і правопису залишено без змін.
1 Кубанці й надцніпрянці в українській громадській праці (За листуванням початку XX ст.) // Пам’ятки України. - Κ., 2005. - № 3-4. - С. 76-82; 87-90.
2 Лист С. Ерастова П. Стебмицькому від 28 серпня 1910 р.//Пам’ятки України. - Κ., 2005. - № 3-4. - С. 77; лист С. Ерастова Є. Чикаленку 28 грудня 1910 р. // Там само. - С. 81-82; лист С. Ерастова М. Грушевському 5 жовтня 1910 р. //Там само. - С. 88-89.
3 Чикаленко Євген. Щоденник (1907-1917). - Κ., 2004. - Т. 1. - Є. 263; Лотоцький О. Сторінки минулого. - Варшава, 1933. - Ч. II. - Є. 254.
4 Кубанці й надцніпрянці в українській громадській праці (За листуванням початку XX ст.)... - C. XVIII.
5 У засланні // Літературно-науковий вісник. -1911. - Т. 53. - № 2. - Є.
6 С. Ерастов. «Катеринодарський комітет тверезості». Сторінка спогадів про український революційний рух на Кубанщині // ІР НБУВ, ф. І, № 26576, арк. 2.
7 В «Революційній українській партії» (зі спогадів C. І. Ерастова-Щербини) / / Схід. - 1999. - № 7 (31) - Жовтень-грудень. - С. 46-52.
8 Там само. - Є. 79.
9 С. Ерастов. Автобіографія. - Ф. X. - № 5123. - Арк. 1-1 зв.
10 Лист П. Д. Понятенка до М. М. Могилянського // ІР НБУВ, ф. X, № 5429.
11 Білецький О. І. Літературно-критичні статті. - К.:Дніпро, 1990. - Є. 121.
12 Леся Українка. Утопія в белетристиці // Нова громада. - Κ., 1906. -№ 11.— Є. 13-32; № 12. -Є. 42-65.
13 Нова громада. - Κ., 1906. - № 11.— Є. 13.

Переглядів: 462 | Додав: Керівник | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Календар
«  Серпень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Погода

Наша кнопка


Корисні посилання


  • Просвіта © 2019 Створити безкоштовний сайт на uCoz